«Тарас Григорович Шевченко – позивний «Кобзар»

7 березня 2024 року викладачі української мови та літератури Жданюк Т.Б. та Кулаківська В.В., провели позакласний виховний захід з нагоди 210-річчя від дня народження «Тарас Григорович Шевченко – позивний «Кобзар».

 Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема….

Тарас  Шевченко — символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало — лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки — під ярмом кріпацтва і понад 10 років — у найжорсткіших умовах заслання. А решту — 13 “вільних” років перебував під невсипущим наглядом жандармів.

Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати ІІІ відділення. Ні заслання і солдатчина — ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.

Караюсь, мучуся… але не каюсь!- писав він у вірші “О думи мої!”.

Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:

Нікому я не продамся,

В найми не наймуся.

Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був “наділений міцною будовою тіла”, як було сказано у вироку про заслання, царські сатрапи завдали непоправимої шкоди його здоров’ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть.

Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоров’я, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі — “садок вишневий коло хати”, могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть чебрецем і м’ятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії — все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії.

Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна.

Велич Шевченка полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:

”В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля.”