(до 170-річчя від дня народження)
Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) народився 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (суч. Кропивницький). У старовинній дворянській зубожілій родині. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на життя.
Майже два десятиліття забрала в І.Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліційного управління. 1863 року в Бобринці утворився драматичний гурток, одним із найактивніших учасників якого став І.Тобілевич. Він грав різні ролі в п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя, Грибоєдова. Тоді ж актор вступив до трупи М.Старицького, гастролював із нею по Україні й Росії. Він жив театром, розчинявся в ньому.
У захопленні від творчості Т.Шевченка актор обирає псевдонім «Карпенко-Карий», що поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого з п’єси «Назар Стодоля». На честь великого поета Іван назвав навіть своїх дітей іменами героїв п’єси – Назар і Галя.
Демократичні переконання І.Тобілевича привели його до участі в організації таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М.Чернишевського, Ф.Лассаля, Д.Мілля. Свої перші твори: оповідання «Новобранець» і драму «Бурлака» (1883 р.) – письменник читає та обговорює саме на засіданнях нелегального гуртка. За участь у діяльності цієї спілки та за допомогу політичним «злочинцям» драматурга було вислано до Новочеркаська.
У 1886 році в Херсоні було видано перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого, до якого увійшли драми «Бондарівна» і «Хто винен?» та комедія «Розумний і дурень», а в 1887 році опубліковано «Наймичку».
Навесні 1887 року І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на власному хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції. Діставши громадянські права, І.Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П.Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897 році він складає «Записку до з’їзду сценічних діячів», де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.
І. Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 року в Берліні, куди їздив на лікування. Поховано його на хуторі “Надія”.
В читальному залі коледжу було ознайомлено студентів з творчістю талановитого сина України, показавши книжкову виставку творів, які знаходяться в бібліотеці і продемонструвавши короткий кліп, про те як Іван Карпенко-Карий став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Про його драматургічна спадщину, що складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Та найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця, він зробив вагомий внесок у розвиток українського театру.
