« КОЛИ ВЖЕ НАРОДИВСЯ ТИ ПОЕТОМ, –
ЗА ВСЕ ВІДПОВІДАЙ У ЦІМ ЖИТТІ», –
ці слова Бориса Олійника стали своєрідним кредо його творчості.

Борис Олійник (1935–2017) – український поет, перекладач, публіцист, журналіст, державний діяч.
Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 р. в селі Зачепилівка Харківської області (у наш час – Полтавської).
Дорога до факультету журналістики Київського університету стала усвідомленим вибором, який закінчив у 1958 році і розпочав роботу в редакції газети «Молодь України», співпрацював із журналами «Ранок», «Вітчизна» та «Дніпро», працював також у редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро».
У травні-червні 1986 року одним з перших серед письменників і діячів культури побував у Чорнобилі та Прип’яті, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України.
З 1989 по 1991 рік, будучи депутатом і заступником голови Ради національностей Верховної Ради СРСР, Б. Олійник не боявся говорити з високих трибун у Москві на теми, що були закриті ЦК КПРС, зокрема, про Голодомор і Чорнобильську катастрофу.
У 1987 році Олійник став одним із фундаторів Українського фонду культури і до 2017 року залишався його головою на громадських засадах. Серед досягнень цього фонду під його керівництвом і особисто самого поета – відродження Києво-Могилянської академії, освячення хреста на кургані скорботи в пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. на околиці Лубен, у 1987–1990 роки – створені перша в історії України Вища школа кобзарського мистецтва, Спілка кобзарів України та Спілка краєзнавців України, зародження «Малих академій мистецтв», проведення першого міжнародного фестивалю сучасної пісні «Червона рута», який відбувся 1989 року тощо.
Серед особистих заслуг Бориса Олійника також те, що він, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, бо це загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР він виступив проти зведення мосту через Хортицю, що змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру.
Борис Олійник – автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках колишнього СРСР, перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.
Свій перший вірш він опублікував у 1948-му, коли навчався у п’ятому класі, а перша збірка ліричних віршів про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом з назвою – «Б’ють у крицю ковалі», вийшла друком у 1962-му, коли йому вже виповнилося 27 років. Найвідомішими збірками вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).
Значну частину своєї творчості поет присвятив темі матері. Її щемливий і ніжний образ – уособлення всього доброго й чесного в житті, сповнений щирої синівської любові та вдячності, близький усім читачам й нікого не залишає байдужим.
Визначні риси творчості Б. Олійника – громадський неспокій, патріотизм, турбота про долю рідного народу. Тематично він залишається у колі звичайних людських подій і фактів, таких безумовних моральних цінностей, як Батьківщина, Мати, Земля, Хліб, Пісня…, він глибоко переживає плинність і минущість людського віку, осмислює болючі у своїй основі зв’язки між поколіннями.
Борис Олійник помер на 82-му році життя 30 квітня 2017 року після тривалої і важкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
«Пішов великий українець. Суперечливий, як його час», – так відгукнулася на смерть Бориса Олійника публіцист, культурно-громадська діячка, заслужена журналістка України, головна редакторка популярної інтелектуальної газети «День» Лариса Івшина.
Як поет він є передусім прикладом того, як багато значимого може встигнути зробити творча людина за своє життя – всупереч політиці, у яку йому доводилося занурюватися. І скільки б різних фактів із біографії та світогляду митця зараз не згадували, все одно Борис Олійник залишається поетом з великої літери та класиком сучасної української літератури.