0(362)-63-71-97
7 березня 2024 року з нагоди святкування 210-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря викладачі Романуха Т.Д. та Пальчевська О.Г. провели позакласний захід «Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк».
«Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури…» – так Іван Франко охарактеризував творчий злет Т. Г. Шевченка.
З новою та потужною силою після Григорія Сковороди зазвучала філософія українського духу на устах Т. Г. Шевченка. Його етико-філософські погляди, що ґрунтувалися на ментальності національних ідей українського народу, дійшли до наших часів, залишаючись актуальними та відіграючи велику роль в сучасному житті.
Безмежну любов до України відчуваємо в кожному поетичному слові Тараса Шевченка. Як неймовірно боляче було бачити поетові підневільне життя українців, його покірність. Саме силою слова він намагається пробити мури людської байдужості, прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої реальності. І йому вдалося посіяти надію, що починається з оспівування свободи.
Т.Г. Шевченко читав та вивчав твори філософів. Звернення поета до Платона, Сократа, Плутарха, Геродота, Горація, Тіта Лівія, Юстина Філософа, Вольтера, до творів Данте Аліг’єрі, Джорджа Байрона, Уільяма Шекспіра, «Фауста» Гете вказують на його широке знання історії філософії.
Провідною рисою, що простежується у всій творчості митця, є «антропоцентризм», – людина в центрі цілого буття. І природа, й історія, і культура – мистецтво, наука, релігія – усе має значення і цінність лише виключно в залежності від цього загального і універсального вихідного пункту – від людини, її переживань, потреб та бажань.
Шевченківські філософські концепції полягають у силі протесту і бунтарстві, пробудженні людської гідності, у вірі в неминучість змін, у тріумфі правди й волі.
Особливо сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за самостійність, Тарас Шевченко підноситься на найвищий щабель як поет з ідеєю звільнення людини та ідеєю всенародної свободи.
