Ведучий. Росія вбиває цвіт нації … Він міг би продовжувати вчитися, вести боротьбу через мистецтво, прославляти свою країну на міжнародній арені, але 21-річний Олесь Самчук вирішив інакше – він взяв до рук зброю й став пліч-о-пліч із побратимами у бою. Хлопець пішов на війну добровольцем, як тільки захистив диплом бакалавра. З захисником України Олесем Самчуком прощалися у Рівному в день, коли він мав з передової приїхати на власне весілля.
Студент 1. Олесь Самчук народився 1 квітня 2002 року в Рівному. Дитинство провів у місті Здолбунові.
Студент 2. Згадка журналістки Катерини Романік: – Я не можу купити молока своєму Лесику частіше, аніж раз на тиждень. На більше – пенсії не вистачає… А він його так любить! – перед радіоефіром знічено зізнавалася Вікторія Самчук. Її очі не бачили. Вона бачила серцем. І писала чудові вірші. Саме тому я часто запрошувала її на радіоефіри. На одному з яких вона й розповіла мені, як важко жити незрячим в Україні. Ще важче ростити дітей.
Тоді за дверима студії на неї нетерпляче чекав 12-річний Лесик. Саме він привів маму на інтерв’ю. Бо ж вона не бачила.
Студент 3. У 2017 році в хлопця померла мама.
Мама Олеся незряча поетеса та активістка Вікторія Самчук – померла коли йому було 14 . Це була для хлопця невимовна втрата. В інтерв’ю, яке опубліковано в книзі «Дванадцять облич радості», Олесь говорив: «Вона померла. Хворіла на діабет. У свої тринадцять втратила маму, а у двадцять років вона позбулася зору, бачила дуже погано. Навіть листя дерев на тротуарі не розрізняла, для неї воно було плямами. І людей не бачила, лише силуети. Лікарі їй заборонили мене народжувати, прогнозували, що може стати зовсім незрячою. Але всупереч їхнім заборонам народила. Я на світ з’явився семимісячним.
Мама ніколи не здавалася. Завжди боролася, писала вірші, друкувала книги, раділа життю. Багато мене обіймала, бо для неї дотик став очима. Згодом цукровий діабет «з’їв» її нирки…Вони відмовили. Мама ніколи нічого не просила, була оптимісткою. Часто здорові люди телефонували до неї та питали поради, такою вона була у мене мудрою».
Студент 1. При житті Вікторія Самчук видала дві поетичні збірки: «Каркаде», «Тобі емоції справжні». А вже після смерті було видано ще одну – «Свічі моєї не гасіть». Вікторія вклала в Олеся патріотизм, максимум світлого, бо була сама дуже світлою, доброю та водночас патріоткою, з сильним характером. Мала з сином сильний енергетичний зв’язок. Підтвердженням є вірш «Моєму Олесю», написаний у березні 2015 року:
Навік пов’язана з тобою
Я пуповиною тонкою.
І наш зв’язок ніхто не розірве!
Ураз відчую твої болі.
І щастя тебе хай не омине!
Зустрінь кохання в своїй долі,
І вірних друзів ще у школі.
Завжди оберігатиму тебе!
І як пора мені настане –
Берізкою в гаєчку стану.
Любов моя всі біди відведе!
Студент 4. Олесь писав листи до матері після її смерті. Читаючи їх, ще більше відкриваєш для себе внутрішній світ хлопця. І вкотре переконуєшся, що його любов до неньки була безмежною. Ось один із них:
«Сьомий рік як тебе немає. Час йде швидко та непомітно. Біль та пам’ять завжди залишаються в моєму серці. Але знову я пишу тобі цей лист. Два роки пройшло. З того часу багато що змінилось. Війна показала, хто є хто. Хто був «Патріотом» – залишився на «Економічному фронті». Від кого взагалі не очікуєш – взяв до рук зброю і поїхав в один кінець…За цих два роки я втратив багато друзів та побратимів. Твоя книга стала моїм позивним, сенс якого дізнається не кожен. Зрозумів, що проблеми, які були в цивільному житті, абсолютно нічого не варті. І найкраще, що я пам’ятаю – це твоє виховання. Я ніколи не був найкращим сином, але той фундамент, який ти мені дала з малих літ, дозволяє мені ставати тим, ким ти мене хотіла бачити – Людиною. Твій Лесь»
Студент 1. Після втрати мами Олесь захопився фотографією і навіть зробив виставку. Йому знову довелось повернутися до Рівного, де його вихованням займалася двоюрідна бабуся. Пішов навчатися до Рівненської ЗОШ №9, яку закінчив у 2019 році.
Студент 2.“Олесь був багатогранною людиною, хотів все спробувати. Ходив на багато гуртків і здобував призові місця на змаганнях з різних дисциплін (бальні танці, дитяча залізниця, трекове автомобілемоделювання, паркур, спортивний туризм, гра на гітарі). Закінчив фотошколу Олександра Харвата і професійно займався фотографією”, – згадує близький знайомий Олеся Петро Поліщук.
Студент 1. Після школи Олесь вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на освітню програму “Кіно та телеоператорство”. За період навчання зняв два фільми – “Архітектон” (2021 рік) та Life goes on (2023 рік).
Студент 2. Друг Олеся Денис Крячко згадує:
“Ти був людиною світла, збирав у собі любов та безкорисливо віддавав її усьому світу. Ти високо літав. Цінував своїх найближчих та ділився із ними своїм теплом. Іноді було складно, але ти знаходив підтримку серед своїх “братішок”… Братішка, дякую тобі за все. За вірність і дружбу, за теплі спогади та цілодобову допомогу, за твою мужність і віру в добро”.
Студент 3. “Стільки спогадів у мене з тобою за роки нашої дружби, Олесю. Ти був моїм найкращим другом. Не можу повірити, що тебе більше немає. Ми через три дні мали побачитись. Ти через тиждень мав одружуватись. Ти був для багатьох з нас прикладом, і таким і лишишся. Ти був найгіднішим із нас, ти пішов нас захищати, ти був кращим за мене”, – згадує друг загиблого Арам Атанесян.
Студент 2. Друг Олеся Самчука Денис Крячко зазначив: “Ми провчилися в університеті разом. Він ненавидів війну, але казав, що не може залишатися осторонь цього всього. В нього загинуло багато друзів, серед яких – Єгор Муха, це його дуже сильно зачепило. Він вирішив, що мусить піти помститися за них , бути там і за всіх нас”.
Студент 1. «Олесь Самчук, хоч він був і молодим, але був справжнім, мужнім воїном, який постійно вдосконалювався у військовій справі у всіх напрямах. Читав, цікавився військовою літературою. Конкретно в нашій справі, в аеророзвідці, він був одним з найкращих у підрозділі. За короткий час, він навчився всього того, на що деяким потрібні місяці”, – зауважив командир підрозділу аеророзвідки бригади НГУ “Азов”.
Студент 1. Після закінчення університету у 2023 році Олесь став до лав Нацгвардії, був аеророзвідником у 12-й бригаді спеціального призначення “Азов”. На згадку про маму Вікторію та її вірші обрав позивний «Каркаде», саме таку назву мала її перша збірка поезій. І це улюблений чай мами з сином, вони його часто пили удвох.
Студент 4. Ми спілкувалися з ним тільки по захищеному зв’язку, – розповідає Іванна Самчук – Тимощук (невістка, подруга мами) – Олесь, коли ходив на завдання, кілька днів не телефонував. Коли вдавалося додзвонитися, цікавилися, яка там ситуація. Відповідав: «Дуже тяжко. Їх тут багато, як нечисті!». Запитували і про його плани на майбутнє. Казав: «Про свої плани говоритиму тоді, коли буде Перемога України!»
Студент 1. За словами Іванни Самчук, юнак дуже хотів зняти фільм про маму. Це була його найбільша мрія. В університеті почав писати сценарій, продумував його до деталей.
11 березня 2024-го 21-річний кінооператор і боєць загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині в районі Кремінної, коли біля нього розірвалися кілька російських керованих авіаційних бомб.
Студент 2. «Я останній раз розмовляв з онуком 8 березня, – розповідав Ростислав Самчук- він сказав мені: «Діду, іду на завдання». А 11 березня його не стало.
Олесь у той день перебував у бліндажі, за ноутбуком – заносив до нього зібрані матеріали аеророзвідки. Все це писалося на відео, яке зафіксувало й останні слова в його житті: «Все збережено! Видно чітко!». Після цього бліндаж струсонув потужний удар від керованої авіаційної бомби. Мого внука придавило плитою, засипало землею. Його відкопали в той же день, ще одного бійця знайшли на наступний. Інші троє військовослужбовців, які знаходилися в цьому бліндажі, але в іншому його кінці, не постраждали. Вони приїжджали на похорон Олеся».
На фасаді Рівненського ліцею №9 у Рівному відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого військовослужбовця Олеся “Каркаде” Самчука.
Вшануймо пам’ять Олеся Самчука та всіх загиблих захисників України.
(Хвилина мовчання)
Іванна Самчук присвятила Олесю і всім Героям України власний вірш.
Ти білим птахом в небо полетів
до мами обійняти і сказати
пробач що стільки мало я прожив
що журавлем у небо з зброєю в руках
в небесне військо захищати з неба
пробач що мамо стільки не зробив
війна не жде й не милує нікого
а лиш щодня у небо журавлі
і кличе клекотом лелечим горе
чому найкращі з прапором ідуть
бо стільки на землі сьогодні болю
що ангели розстріляних ведуть
а бомби з літаків у землю
і плаче Матір Божа за синів
Герої не вмирають ми всі знаємо
але чому у небі так багато журавлів
які за нас із вами помирають
болить душа болять всі рвані рани
як жити далі чи куди іти
в молитві просим щоб війна скінчилась
щоб миром небо мирували матері
щоб не летіли більше в небо білі журавлі…
