«Ніхто, хто зустрічав його вперше не вірив, що це хлопець, який тримає в руках зброю» – такі слова напише видавець. Кулеметник, поет, фотограф Максим Кривцов народився у Рівному у 1990 році. Загинув на передовій 7 січня 2024 у віці 33 роки , разом із своїм рудим котом. Похований у рідному місті на Алеї героїв. Кавалер ордена «За заслуги» 2 ступеня ( посмертно). Навчався у Рівненських загально освітніх школах №23, 28, закінчив технікум технології та дизайну нашого міста, Київський національний університет технологій і дизайну. Брав участь у Революції гідності, 2014 року добровольцем пішов служити в АТО в лавах Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”,тоді він ще не усвідомлював, що війна надовго. Слайд 1.
Потім у 2016-2019 роках він служив у Нацгвардії. Взяв собі позивний “Далі».
“Тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки”, – пояснював він в інтерв’ю. Деякий час працював у Центрі реабілітації та адаптації ветеранів АТО та ООС. До вторгнення Максим займався навчанням дітей фотографії у дитячому таборі « Строкаті Єноти».
У 2022 році знову пішов на війну добровольцем. Слайд 2
“Моя посада – кулеметник. Якщо на позиції кулемет – значить, кулеметник, якщо гранатомет – значить, гранатометник!” – розповідав він раніше про війну.
Слайд 3,4,5.У 2023 році у видавництві “Наш формат” вийшла його перша й єдина збірка “Вірші з бійниці” Твори поета верлібри – рима відсутня. Була розпродана вже через декілька годин після того. Як з’явилася новина про його смерть. Крім віршів, там зібрані й світлини, які зробив Максим. Влітку 2023 року Кривцов представляв свою збірку на книжковому Арсеналі в Києві – відпросився з фронту. У березні відбулася презентація нового тиражу збірки «Вірші з бійниці», під час якої було оголошено про благодійний збір на дрони для побратимів поета. Його вірші виходили в збірках з іншими поетами. Найвідоміший його вірш – “Жовтий скотч”, який заспівав гурт “Юркеш” і який став саундтреком до фільму “Наші котики”.
Відео 1 https://www.youtube.com/watch?v=Qx9wbpWCWU8
Сам він визнавав, що писав вірші з підліткового віку. «Тільки якщо я загину на цій війні, я стану класиком», – пожартував Максим Кривцов у листуванні з одним із друзів літнього вечора торік. Це був чорний гумор. Але фаталістична дотепа почала збуватися. В останньому пості на своїй сторінці у фейсбуці Максим Кривцов запропонував читачам пограти в гру. Просив назвати номер сторінки та рядочок поетичної збірки. Просив, не вважати це ворожінням. Бо 90% книги про смерть. Через добу в коментарях під цим постом мама поета написала про те, щ син загинув, словами з його вірша « Фіалками мій найдорожчий син проросте… о Боже». Його вірші чесні, болісні, а тепер ще й пророчі.
Ділимося з вами поезією.
Відео 2 https://youtu.be/YS5lMKkAtjo?si=Q4L6Of2kTQkMv7pv
Яким був Максим Кривцов?…
Спогади друзів і побратимів.
Слайд 7 Владислав Кириченко, власник видавництва «Наш формат», яке першим опубліковало вірші Максима Кривцова , розповідав Радіо Свобода , що молодий поет « був дуже теплим і світлим хлопцем, як маленьке сонечко». Він додав, що молодий українець, який регулярно волонтерив у дитячих таборах, не мав характеру типового воїна.
Друзі та читачі згадують Максима Кривцова як талановитого поета і щиру людину.
«У Максима Кривцова є одна дуже важлива риса… Він дуже щирий. Навіть занадто щирий. Починаючи з 2014 року, відколи я знаю його, він вражає своєю добротою, щирістю та філософським сприйняттям жаху, в якому перебуває послідовно всі роки життя… Почитайте його відчуття війни впродовж усіх років. Як змінюються його вірші разом із ним… Ця щирість і вміння берегти людяність — неймовірно вражають», – писала у відгуці до збірки віршів Кривцова акторка Ірма Вітовська.
Слайд 8 “Він фотографував, писав вірші і воював. Спілкування з ним взагалі ні на що схоже не було. Подумалось, що така людина, як він, взагалі робить в такому місці як тут. Де б я його не зустріла, на війні, чи в тилу, це питання було актуально завжди. Він ніби з іншої планети, в хорошому сенсі”, – пише у фейсбуці військова Маруся Звіробій.
Олена Герасим’юк, парамедикиня Медичного батальйону “Госпітальєри”, колишня дружина Максима Кривцова
З Максимом ми познайомилися як колеги — ми виграли кілька місць на одному з поетичних конкурсів і так почули імена одне одного. Згодом нас звела війна і робота на користь армії, я була волонтеркою його штурмової групи. Пам’ятаю, ми приїжджали з Сашком Положинським, хлопці давали концерти, я читала вірші. У той день “Далі” з хлопцями підписували прапор. Сьогодні я віднесла його в Національний музей літератури. Слайд 9
Згодом ми почали переписуватися, це було дуже приємно, тому що на мене звернув увагу неабиякий поет!
Це той унікальний автор, від якого залишилося багато поезії, бо він і сам був поезією. Поезія з’являлася довкола нього, коли він буквально був у бліндажі, коли вони з хлопцями облаштовували його, то повністю розписали цитатами, малюнками, різними жартами — це був такий собі арт-бліндаж.
Відео 3 https://youtu.be/ltLxn8YNlEo?si=T5WhbX0oNY7h1vEd
Відео 4 https://youtu.be/DlVCdiMBoPo?si=nXnchg5RH_wVVA1E
Дмитро “Івіч” Вербич, військовослужбовець, побратим “Далі”
Познайомилися ми взимку 2014–2015 року, Максим приїхав в 5 батальйон Добровольчого українського корпусу поповненням з Десни. Він був дуже кумедним — худий, з закрученими вусами, власне, чому його позивний “Далі”. Слайд 10
У перші дні люди робили ставки на пляшку віскі, скільки він проживе, йому давали тиждень чи два. Всі думали, що він швидко загине, що він, творча особистість, взагалі не пристосований до війни.
Але я досить швидко зрозумів, що ми сильно помилялися. Чувак був дуже “на характрі”, цілеспрямованим. Він нічого не знав і не вмів, але дуже хотів навчитися і дуже хотів стати воїном, яким він у майбутньому і став. Десь за місяць ми зрозуміли, що то буде крепкий солдат і воїн. Він на будь-яку “тєму” підписувався, не ставив зайвих питань, що, в принципі, може й добре, а може й погано… Але така риса. Просто брав і мовчки робив, що б там навколо не відбувалося.
Слайд 11 Яскравий спогад про “Далі” — бій в Ірпені проти механізованої російської колони, там було, напевно, 5 БМП. Це був наш перший бій на початку широкомасштабного вторгнення. Ми дали бій, щоб не пропустити росіян до мосту, де проходили цивільні, не дати їм перекрити останню переправу. І “Далі” зі своїм кулеметом вів вогонь, дуже мужньо знищував ворогів .
Олександр Чуб, організатор дитячого табору «Строкаті Єноти», побратим Максима Кривцова
Я хотів би, щоб люди пам’ятали його не тільки як поета, творчу людину з великим серцем, людину, яка працювала з дітьми, а щоб і цей епізод врізався в пам’ять. Слайд 12
Ми з Максимом були разом в Добровольчому корпусі в 2014-15 роках. У роті мого побратима був дуже веселий, цікавий, поетичний хлопака , який вивозив з прифронтової зони Пісків котиків, роздавав їх.
Від початку повномасштабного вторгнення ми були разом в одній групі. Він був максимально надійна людина, завжди перший зголошувався іти на виходи, завжди ніс найважче — кулемет. Витривалість, надійність і підтримка — те, чим він сяяв.
В “Строкатих єнотах” я завжди брав його на якісь складні ролі і знав, що можу на нього покластися. Те, як він взаємодіяв із дітьми, дуже надихало, мені подобалося просто спостерігати за цим. У 2020 році я запросив його на роль фотографа, але потім він почав розкриватися, читати і писати з дітьми вірші, надихав їх творити. Дуже класно виявляв творчих дітей, які боялися самовиразитися, але поряд з ним вони могли це зробити.
Вікторія “Сметана” Ткач, подруга Максима Кривцова
Максим намагався бути промінчиком сонячним і йому це вдавалося. Його щирість пробиває в саме серденько. “Далі” у цивільному житті був митцем. На деякий період він переїхав із галасливого Києва у приватний будинок. Досліджував флору, фотографував її, а потім вичитував у великих старезних книгах про ту чи іншу рослину. Слайд 13. Робив чудові оладки на сніданок, і прикрашав їх фіалками з городу. Слайд 14 Випікав навіть Великодні Паски.
До ковіду ми збиралися на вулиці десь біля Шевченківського парку, робили різні чаї, говорили про зміни в країні і як ми можемо вклинитися в той рух. Або заснувати щось разом. З дітками в таборі працювати було просто надзвичайно, було відчуття, що твої стопи відриваються від землі і ти летиш в ейфорії щирості і доброти.
Наталія Горбач, подруга Максима Кривцова
У житті раз чи двічі випадає честь зустріти таких людей, як Максим. Це дуже спокійна, виважена в кожному слові, щира, відверта й справжня Людина, яка дуже цінує українську культуру. Яка робить неймовірні фото гір, Слайд 15 що можна було сплутати з картинами Айвазовського. Яка цінує все особливе, незвичне і сама є такою.
Слайд 16 Розкішний, неймовірно гарний чоловік з очима, в яких була вся щирість і глибина світу. Він був Людиною з великої букви. Міг спокійно стати між незнайомою людиною і протягом, щоб ця людина не застудилась. Навіть попри те, що щойно була гостра дискусія. Хоч у вас різні погляди на речі, хоч ви повністю не знайомі. Просто взяти і вчинити по-людськи. Лише одиниці думають про інших людей, і Максим саме з таких, і від того ще тяжче з його втрати.
Дякую йому, що дозволив бути поруч. За неймовірні вірші, які мали бути популярніші ще за його життя. Він вважав, що простих слів не існує, смакував їх і діставав з небуття найкращі сенси й рими. Неймовірно гірко, що його Геній став цінуватись лише по його смерті.
Наш обов’язок перед Максимом — зробити все, щоб популяризувати його творчість і всю ветеранську творчість. Бо саме тут все справжнє. Ми мусимо цінувати наших митців ще за їхнього життя, а не після їхньої загибелі. Вони не мусять віддавати власні збірки просто, щоб просити блогерів запостити принаймні одну сториз, доки люди без смаку заробляють статки і увагу на смітті й бездумності.
Дарка “Фіалка” Батинська, подруга Максима Кривцова
Слайд 17 Ми сиділи у дворику госпіталю, був липень 2023-го. Максим написав із проханням “нормальної кави” і смачної булочки. Він казав, на пропускному треба прізвище та відділення — Кривцов, травматологія. Насправді ж інфекційне, але туди не пускають, тому травматологія.
Ми сиділи й говорили. Про його майбутню збірку поезій, що вже скоро. Про мої пісні, їх би врешті записати. Про те, як рідко бачимось, це б виправити. Багато обіймались. Він казав, що вийшов у смішній футболці. Питав, коли вже заспіваю якийсь з його віршів?
Він казав, у нього отруєння і що це, на жаль, не поранення. І я подумала, ото дурник таке казати. Під кінець грудня Максим написав, що він у центрі міста, має трохи часу. А я була на роботі, цим і відказала. Зараз дивлюсь на своє повідомлення і думаю, що ж це за причина така. А він відповів своє спокійне “гаразд”, як завжди.
Я уявляю, про що ми двоє, як поет і поетка, могли б говорити того дня зокрема — про прозу. Я не уявляю, як довго буду жалкувати, що того дня ми не зустрілись. Він загинув уже за тиждень. Такий неймовірний. Ото я дурна, раз думала, що в цій безкінечній війні ти безсмертний. Пробач мені. Спочивай.
Женя Самунджан, побратим Максима Кривцова
Дні були сповнені життям, війна була сповнена радощами та нашими влучними пострілами.
За весь час Максим майже не пропускав виходи, в тому числі важкі й далекі та чергування з вогневими засобами. Температура, контузії, вмовляння командирів та побратимів — нічого не ставало на заваді. Не тільки гідно й професійно воював, а й неодноразово надавав медичну допомогу пораненим. Міста, позиції, бої, Харківський контрнаступ — все крутилось швидким кольоровим калейдоскопом.
Так радів, що вийшла збірка. Стільки людей на війні та поза нею мали радість знати Максима, воюючи поряд, навчаючись у дитячих таборах, читаючі вірші.
Ще пізніше ми з побратимами напишемо і розповімо набагато-набагато більше.
Дякую за все, “Далі”.
Відео 5 https://youtu.be/xAxc1Crzj1k?si=wWBP1-sCZQZjfe5b
Він загинув на фронті, поповнивши сучасне покоління Розстріляного Відродження, яке знищує росія. Йому було лише 33 роки, за плечима 9 років війни та недописаний роман. Але поет був переконаний, що наше сильне й талановите молоде покоління рухатиме Україну вперед, «варто лише перемогти».
Він був Поетом. Не Воїном. Він загинув. Але загинув як Воїн. Як чоловік.
Хвилина мовчання Слайд 18,19
