0362-63-71-97
Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації гуртожиток № 2 нашого коледжу гостинно відчинив двері для людей, які вимушені були тікати від жахіть війни. Працівники коледжу об’єдналися та створили надійний тил для тих, хто рятувався від воєнних дій: облаштували прихисток для 280 внутрішньо переміщених осіб з зони бойових дій та тимчасово окупованих територій, деякі з яких мешкають тут і на сьогоднішній день. Для них постарались зробити максимально комфортні та зручні умови, облаштували їхній побут, забезпечили всім необхідним – зігріли теплом і надією всіх, хто потребував душевної допомоги. У нас проживали люди з інвалідністю, сім’ї з дітками віком від 6 місяців, а найстарша жінка мала 86 років. Гуртожиток став і залишається для всіх другою домівкою.
За масштабну роботу, людяність та підтримку вимушені переселенці вдячні кожному працівнику коледжу, який допоміг їм у скрутну годину.
Завідувач гуртожитку Мосійчук Г.В. згадує : «Спершу люди, які прибували з «гарячих» точок були злякані, розгублені. Деякі з них, сидячи в підвалах та погребах, довгий час не мали не тільки тепла, але й ні хліба, ні гарячого чаю і, навіть, води. Через деякий час, звикнувши до нового місця, вони почали потроху вивчати Рівне й освоюватися. Наше місто їм дуже сподобалося». Дехто залишається і пов’язує своє майбутнє з Рівненським краєм, а інші повернувся у свої домівки, але залишаються вдячними нашому дружньому колективу за допомогу та гостинність в сутужну мить.
Родина Віктора Губенко з Києва, що мешкала в гуртожитку до середини травня, висловила вдячність за небайдужість, тепло та прихисток, а в подарунок вони прислали вимпел-подяку від переселенців з Київщини та всієї України.
Мар’яна Валеріївна Манойло, з міста Харків, написала та подарувала власну картину, яка стала прикрасою вестибюлю гуртожитку.
Яна Колмикова із Слов’янська, на шпальтах місцевої газети «Сім днів» поділилась своєю пережитою історією переселенки. Незважаючи на важкість подій, вона не втратила віру в людей: з добродушністю відгукується про рівнян, з теплом згадує вахтера коледжу Зою Самкову, яка першою зустріла її сім’ю при поселенні в гуртожиток і з розумінням надала необхідну допомогу.
Слова подяки, що виливаються у віршах, поздоровлення зі святами, щирі побажання та добрі слова за турботу, що зігріли їхні душі, постійно отримують працівники гуртожитку в спільній вайбер-групі.
Бачу я десь за туманом
Світ, як потемніло скло.
Скільки темного у ньому:
Кривда, лестощі і зло.
Де хвилюється душа,
Не можливо шлях обрати.
Чорне все перечеркнути,
В радості тріумфувати.
Світ не вічний, як і ми,
Людям хочу побажати
Не гірких, жорстоких доль,
В мирі й щасті проживати
Ганна Горносталь (зі Слов’янська)
У єдності – наша сила і Перемога!
